Новини

 Республіканська Християнська партія  (заснована   політв’язнями  комуністичного окупаційного режиму – Михайлом і Богданом Горинями, Миколою Руденком, Василем Овсієнком та іншими політв’язнями й українськими патріотами, які в умовах московської окупації  України та тоталітарної  комуністичної диктатури  боролись з імпер-шовіністичним режимом за права  української нації мати  незалежну державу), завжди послідовно  відстоювала  і підтримувала діяльність в Україні   незалежних засобів інформації, а також права громадян на свободу слова та інші демократичні цінності. Завдяки борцям за Свободу й Незалежність  України ці принципи були здійснені у серпні 1991 р.  із проголошенням Верховною Радою  Акту про Незалежність України та звільненням від комуністичної диктатури.  Ці принципи знайшли своє відображення як у партійній програмі РХП так і у практичних діях партії на благо України, адже лідери  РХП були учасниками написання  та прийняття у червні 1996 року  Конституції  України.

Детальніше


 Президент Литви нагородив групу українців – захисників Вільнюса 1991 року.
Президент Литви Гітанас Науседа з нагоди Дня захисників свободи вручив пам’ятні медалі групі активістів, які обороняли незалежну Литовську Республіку під час російської агресії 1991 року.

Детальніше


 У неділю, 8-го червня 2019р., відбувся  14-й з’їзд Республіканської Християнської партії – яка була заснована  політв’язнями :Михайлом Горинем, Миколою Руденком, Василем Овсієнком та іншими. Зїзд  привітав  Віталій Кононов, лідер патії Зелених із якою  РХП єднають давні дружні стосунки.  Голова РХП  Микола Поровський виступив із  доповіддю «Про ситуацію в Україні після президентських виборів та завдання РХП в руслі позачергових виборів Парламенту»...

Детальніше


Шановний пане Президенте України
      Центральний Провід Республіканської Християнської Партії – заснованої політв’язнями комуністичного режиму , із обуренням констатує що Вами із нагоди Дня юриста, нагороджено  суддю апеляційного суду міста Києва у відставці Григорія Зубця орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня з формулюванням: "За вагомий особистий внесок у розбудову правової держави, забезпечення захисту конституційних прав і свобод громадян, багаторічну плідну працю та високий професіоналізм". 
    Це не відповідає дійсності тому що  що у березні 1984 року заступник голови Київського міського суду Григорій Зубець головував на засіданні, під час якого засудив  відомого дисидента і борця за волю України  Валерія Марченка до десяти років таборів особливого режиму і п’яти років заслання, що для хворого В. Марченка було (і таки виявилося) смертним вироком.
 

 

Детальніше


Виступ на телеканалі "Чесно" Голови РХП Поровського М.І.

Картинки по запросу Микола Поровський

Детельніше за посиланням

www.youtube.com/watch 

Детальніше



ПОМ΄ЯНІМО ЖЕРТВ СОЛОВЕЦЬКОГО ЕТАПУ



27 жовтня 2011 року, в четвер, о 18 годині, біля пам’ятника Лесеві Курбасу, що на роздоріжжі вулиць Прорізна та Пушкінська в Києві, неформальне Товариство „Українські Соловки”, Всеукраїнський «Меморіал» ім. В. Стуса, Київське Товариство політв`язнів і репресованих, Українська Народна Рада, громадськість справлять панахиду пам`яті Соловецького етапу, що розстріляний в урочищі Сандармох на півдні Карелії 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року. Священики поіменно згадають усіх відомих нам жертв Сандармоху.

Приходьмо зі свічками, з портретами загиблих, з квітами. Покличмо друзів, знайомих. Хто не зможе прийти – хай поставить свічку в церкві або вдома.

Далі пропонуємо довідку, яка неодноразово публікувалася, трохи підрихтовану.

 

«Соловецький етап» – це 1111 в`язнів Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН), серед яких було 290 українців: творець театру «Березіль» Лесь Курбас, поет-неокласик Микола Зеров, драматург Микола Куліш, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Остап і Богдан, письменники Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий, історики академік Матвій Яворський, професор Володимир Чехівський, професор Сергій Грушевський, географ академік Степан Рудницький, науковці Микола Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, Микола Трохименко, творець Гідрометеослужби СРСР голландець родом професор Олексій Вангенгейм, міністр фінансів УСРР Михайло Полоз... Більшість українців розстріляні 3 листопада 1937 року.

Це були люди, які могли б створити неоціненні духовні скарби, володіючи якими, ми, українці, стали б урівень з іншими цивілізованими народами. Сама присутність таких людей у суспільстві робить його кращим. Але постріли малограмотного, але кваліфікованого розстрільника капітана Михаїла Матвеєва – виконавця волі чужої, глибоко ворожої нам російської комуністичної влади – змінили хід нашої історії...

Серед тих, чия остання адреса – Сандамох, були знаменитий адвокат росіянин Александр Бобрищев-Пушкін (захисник Бейліса й Пурішкевича), московський літературознавець Ніколай Дурново, засновник удмуртської літератури Кузебай Герд, білоруський міністр Флеґонт Волинець, татарський громадський діяч Ізмаїл Фірдевс, голова московського циганського табору Ґоґо Станеско, грузинські князі Ніколай Ерістов та Яссе Андронников, католицький адміністратор Грузії Шио Батмалашвілі, професор історії ВКП(б) єврей Пінхус Ґлузман, черкеський письменник князь Холід Абуков, корейський діяч Тай До, православні єпископи Алексій (воронезький), Даміан (курський), Ніколай (тамбовський), Петро (самарський), лідер баптистів СССР Василь Колесников, отець Петер Вейґель – посланий Ватіканом для перевірки даних про переслідування віруючих в СССР... Закоцюблий від холоду (швидше б кінець!), в одній білизні ступаючи останні кроки, зачерхлим мозком згадуючи слова молитви, він особисто переконався, що потрапив у царство Сатани, в Імперію Зла...

Смертника ставили на коліна – і капітан держбезпеки Матвеєв стріляв з револьвера в потилицю. Декого добивав якоюсь залізною колотушкою. Забитого підручні скидали в яму. Трупи присипали вапном і засипали. Так скріплювалася „дружба народів” напередодні 20-річчя «Великої Жовтневої соціалістичної революції»…

Цей Сандармох знайшли за документами та ідентифікували на місцевості 1 липня 1997 року Карельський та Санкт-Петербурзький “Меморіали”, а саме Юрій Дмитрієв, Веніамін Іофе та Ірина Рєзнікова-Фліґе. Там споруджено пам’ятник «Люди, не убивайте друг друга», Санкт-Петербурзький “Меморіял” привіз сюди камінь із Соловків, стоять великі польський та російський хрести, мусульманський пам'ятний знак, а в лісі – з півтори сотні карельських пам’ятних знаків – стовпи з дашками. Тут приблизно 150 ям, де покоїться біля 9 тисяч розстріляних. Це в 30-х роках було «обычное место расстрелов» на півдні Карелії… Скільки таких місць ми не знаємо…

2004 року з ініціятиви американського громадянина Веніаміна Трохименка, батько якого, відомий мовознавець, розстріляний у Сандармосі, стараннями українців усього світу, насамперед Товариства української культури Карелії «Калина», яке очолює велика подвижниця українського духу Лариса Скрипникова, там побудовано пам`ятник – гранітний Козацький хрест «Убієнним синам України» (автори Микола Малишко та Назар Білик).

Розстріл Соловецького етапу – це лише один епізод виконання постанови Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 “Про антирадянські елементи». Ця постанова почала діяти 5 серпня 1937 року за наказом НКВД СРСР № 00447. Тоді в СРСР розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від елементів, що не годилися для будівництва комунізму. Її теоретично обґрунтував новий нарком НКВД Ніколай Єжов і зредаґував сам Сталін.

ЦК ВКП(б) запропонував подати в ЦК склади позасудових органів – «трійок», а також кількість осіб, що підлягають розстрілу та висланню.

У кожну республіку, область, район спускалися ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення, співвідношення 3 до 1). “Знизу” полетіли звіти про перевиконання лімітів, розгорнулося соціалістичне змагання за їх перевиконання, прохання й вимоги збільшити їх, особливо за І категорією, висувалися “зустрічні плани”. Так, нарком внутрішніх справ УРСР Ізраїль Мойсеєвич Леплевський тричі звертався за таким збільшенням. Призначений після його розстрілу в січні 1938 року в.о. наркома Александр Успенський – двічі. І Москва їх задовольняла. (А нащадок чекіста Дмитрій Табачник, ніби автор двох дисертацій про репресії, цинічно просторікає тепер про «узкий слой украиноязычной интеллигенции»…).

Дія “трійок” поширилася на всі категорії населення. Під репресії потрапили “куркулі“, “кримінальники”, “контрреволюціонери” різних відтінків, “повстанці”, “церковники”, “шпигуни”, “троцькісти”, “диверсанти”, “шкідники”, “буржуазні націоналісти”, тобто й українська інтеліґенція, яка, за визначенням Сталіна, „не заслуговувала довір'я”... Безперечно, репресії зачепили всі народи, що мали нещастя залишитися в російській імперії під новою назвою СССР. Та все ж чи не найбільше постраждав український народ, бо він, з його глибокою релігійністю, волелюбність, потягом до самостійного господарювання, увесь не годився для будівництва комунізму і його слід було замінити нововиведеним «совєтскім народом»...

На виконання згаданої Постанови, «чистка» відбулася і в концтаборах. Так, начальник Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН) Іван Апетер одержав наказ скласти список на розстріл 1825 в'язнів. Одна група, 507 в'язнів, була розстріляна під Леніґрадом 8 грудня 1937 року, 200 (насправді 198) – на Соловках 14 лютого 1938 року. Доля так званого «Соловецького етапу», стала відомою щойно в 1997 році…

«Трійки” поєднували в собі слідство, обвинувачення, суд і виконавця вироків. На все слідство відводилося 10 діб. Участь захисника, прокурора, а часом і самого звинуваченого, оскарження вироку та клопотання про помилування не передбачалися, а вирок виконувався негайно після його винесення. Цілком у дусі настанови творця радянської держави В.І.Леніна, який учив: “Будьте зразково нещадними... Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини” (В.И. Ленин, ПСС, Москва, Политиздат, 1981 г., т. 50, с. 165). І відповідно до настанови «любимца партии и народа» С.М. Кірова, який учив «Карати по-справжньому, щоб на тому світі був помітний приріст населення, завдяки діяльності нашого ГПУ» (Промова з нагоди 15-річчя ГПУ, цит. за кн.: Сергій Шевченко. Архіпелаг особливого призначення. – К.: Фенікс, 2006. – С. 21.)

Тридцять сьомий рік — це гігантський масштаб репресій, що охопили всі реґіони й усі без винятку верстви суспільства, від вищого керівництва країни до далеких від політики селян і робітників. Це колосальні фальсифікації звинувачень. Це безпрецедентна плановість терористичних «спецоперацій»: «чистки» не міг уникнути ніхто. За 15 місяців кампанії за політичними звинуваченнями в СССР було заарештовано більше 1,7 млн. (одного мільйона семисот тисяч!) осіб. А разом із жертвами депортацій і засудженими так званими «соціально шкідливими елементами» кількість репресованих перевищує два мільйони (Тези Міжнародного товариства „Меморіал”, 2007).

Усього під час Великого Терору до розстрілу з політичних мотивів були приречені 681.692 (шістсот вісімдесят одна тисяча шістсот дев`яносто дві!) особи. (Борис Соколов. Наркомы страха. Ягода. Ежов. Берия. Абакумов. – М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2001. – С. 130).

«Чистка» тривала понад 15 місяців і була офіційно припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча репресії тривали й далі.

Її результат – девальвація цінності людського життя і свободи, зруйнування громадянського суспільства – громадських і політичних організацій, громад, церков, навіть сім`ї. Кожна людина залишалася сам-на-сам з молохом терористичної держави.

Кількість жертв репресій, депортацій і голоду в Україні за часи совєцької влади не піддається підрахунку. Це приблизно третина українського народу. Американський дослідник української трагедії Джеймс Мейс писав, що нинішня Україна – це соціологічно випалена земля. Нинішній період історії України він визначав як “постгеноцидний”. На його думку, процесу інтелектуального і морального занепаду українського суспільства та подальшого російщення не змогло зупинити навіть проголошення незалежности.

Усі наші сучасні біди – це наслідок сатанинської селекції, під час якої була фізично знищена найкраща частина українського народу, а решта – деморалізована.

Починаючи з 2007 року річниця Великого Терору і день пам`яті Соловецького етапу відзначалися в Україні на державному рівні: 21 травня 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ № 431/2007 «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937–1938 років». Він прийшов на панахиду до пам΄ятника Л.Курбасу 27 жовтня 2007 року, а 5 червня 2008 року побував на Соловках. Згаданим Указом на Український Інститут національної пам`яті був покладений обов`язок щороку споряджати на початку серпня експедицію в урочище Сандармох та на Соловецькі острови. 2011 року Інститут відмовився це робити у зв’язку з тим, що новий Президент перепрофілював інститут з центрального органу виконавчої влади на звичайний науково-дослідний інститут і поставив на його чолі комуніста Солдатенка. Організатор попередніх експедицій Олександр Полонський уже там не працює. Однак голові Київського товариства політв΄язнів Григорію Куценку вдалося домовитися про спорядження експедиції з Міністерством культури.

2 серпня 2011 р. експедиція вирушила автобусом із Києва. У її складі – нащадки загиблих, колишні політв`язні, дослідники, журналісти, священик, кобзар. Вони були гостями Товариства української культури Карелії «Калина» в Петроскої (Петрозаводськ). 5 серпня в урочищі Сандармох відбувся жалобний мітинґ і панахида з участю громадськости кількох країн. 7–8 серпня взяли участь у Днях пам`яті на Соловецьких островах.

 

Пам'ятаймо: ми стали жертвами Великого Терору тому, що неукраїнський за складом і духом уряд Радянської України не захищав наші національні інтереси.

Пильнуймо, щоб нинішня неукраїнська влада знову не повела нас тим самим трагічним шляхом – у Росію, яка відверто стала на шлях відновлення імперії.

Розкажімо своєму народові правду, щоб нам остаточно вирватися з Імперії Зла.

Кличемо на панахиду людей усіх конфесій і національностей, усі громадські й політичні організації.

 

Василь Овсієнко, у минулому політв’язень, учасник паломництва на Соловки 1999 – 2005 рр.