Новини

 Президент Литви нагородив групу українців – захисників Вільнюса 1991 року.
Президент Литви Гітанас Науседа з нагоди Дня захисників свободи вручив пам’ятні медалі групі активістів, які обороняли незалежну Литовську Республіку під час російської агресії 1991 року.

Детальніше


 У неділю, 8-го червня 2019р., відбувся  14-й з’їзд Республіканської Християнської партії – яка була заснована  політв’язнями :Михайлом Горинем, Миколою Руденком, Василем Овсієнком та іншими. Зїзд  привітав  Віталій Кононов, лідер патії Зелених із якою  РХП єднають давні дружні стосунки.  Голова РХП  Микола Поровський виступив із  доповіддю «Про ситуацію в Україні після президентських виборів та завдання РХП в руслі позачергових виборів Парламенту»...

Детальніше


Шановний пане Президенте України
      Центральний Провід Республіканської Християнської Партії – заснованої політв’язнями комуністичного режиму , із обуренням констатує що Вами із нагоди Дня юриста, нагороджено  суддю апеляційного суду міста Києва у відставці Григорія Зубця орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня з формулюванням: "За вагомий особистий внесок у розбудову правової держави, забезпечення захисту конституційних прав і свобод громадян, багаторічну плідну працю та високий професіоналізм". 
    Це не відповідає дійсності тому що  що у березні 1984 року заступник голови Київського міського суду Григорій Зубець головував на засіданні, під час якого засудив  відомого дисидента і борця за волю України  Валерія Марченка до десяти років таборів особливого режиму і п’яти років заслання, що для хворого В. Марченка було (і таки виявилося) смертним вироком.
 

 

Детальніше


Виступ на телеканалі "Чесно" Голови РХП Поровського М.І.

Картинки по запросу Микола Поровський

Детельніше за посиланням

www.youtube.com/watch 

Детальніше





Роздуми після вшанування



  Щороку на «Козацьких могилах» під Берестечком збираються українці, щоб вшанувати пам´ять полеглих за волю України героїв-козаків, набратися наснаги від цього святого місця для подальшої боротьби за українську національну ідею. Вірні цій національній традиції у далекому 1989 році ми підняли тут, на полі Берестецької битви, вперше на Рівненщині, синьо-жовті українські прапори. Не змогли цьому перешкодити ні кордони міліції, а ні КДБ, і на острові Гайок, біля могили козаків, ми провели поминальну панахиду  і не санкціонований владою мітинг, який відкривав, світлої пам´яті,  Василь Червоній та відбулася зустріч із Вячеславом Чорноволом.

Цього року, у 360 річницю битви під Берестечком на «Козацьких могилах» теж було багатолюдно. Нинішня влада організувала і виїздну торгівлю, і костюмоване дійство, і, загалом, не перешкоджала національно-патріотичним організаціям «офіційними»  заходами. Але яка ж все-таки величезна різниця між «духом та ідеєю» цього патріотичного чину, що відбувався на «Козацьких могилах» 20 чи хоча б 10 років тому – в час підйому боротьби за Незалежність та національне відродження, у час єднання патріотичних сил напередодні «Помаранчевої революції» і тепер. Сутність національно-патріотичної традиції  вшанування українських козаків, що полягли за волю України, у цьогорічному дійстві була владою та організаторами свята– цілком вихолощена і зведена до такого собі Сорочинського ярмарку Берестецького пошибу. Націнальну ідею замінили ятками з крамом, шашликами та театралізованим дійством статистів у історичних костюмах, яке не відображало ні ідеї визвольної боротьби українського народу проти поневолювачів, ні героїзму козаків. Цілком зрозумілі такі дії влади – чиновників партії Регіонів. Їм потрібно було не піднесення українського національно-патріотичного духу людей, не піднесення символу боротьби за Українську Державу, а шароварне дійство та «ощасливлений» чаркою горілки чи кухлем пива натовп. Саме тому у ятках торгували оковитою та іншими хмільними напоями, що згідно принципів українських націоналістів завжди було неприпустимим, тим більше на масовому національно-патріотичному заході.

Виступали з трибуни і кілька народних депутатів та лідерів політичних партій. Говорили вони в основному про себе та підбадьорювали тих партійців, що тримали їх партійні прапори. Найбільше було, звісно, закликів до єдності довкіл тієї чи іншої партії та її отамана. Алеж як  фальшиво це звучало із уст лідера УНП Юрія Костенка, партія якого не підписала Декларацію спільних дій національно-патріотичних сил ініційовану Українського Народного Радою, щоб об’єднати зусилля партій при проведенні найбільших  патріотичних свят (підписали Декларацію КУН (Броцюнь), ВО «Свобода» (Тягнибок), Республіканська Християнська партія (Поровський) та Українська Національна Асамблея (Шухевич). Промовці, замість того, щоб у чистій воді ріки Пляшівки побачити як у дзеркалі  свою недолугу політику, та як на сповіді перед пам’яттю козаків сказати про те, чому національно-патріотичні сили втратили надані народом позиції у владі, все звели до мітингової партійної риторики. Гострим дисонансом був виступ Сергія Олексіюка проникнутий традиційним для «Козацьких могил» патріотичним духом, і закликом не застосовувати тут партійної символіки, яка розділяє людей, бо козаки боролися і гинули тут не за партії, а за ідею Української Державності, тож  Державний Прапор України має об’єднувати тут членів різних партій та організацій.

Вшанування 360 річниці битви під Берестечком породило більше запитань аніж відповідей. Належало провідникам політичних сил відверто сказати якими ми стали на 20 році Незалежності? Чому  юрмилися люди не біля столиків  з книжками та газетами, а біля яток із хмільними напоями? Чому українські патріоти прийшли до «Козацьких могил» із партійними стягами, а не Державними прапорами? Чому до могили козаків на острові Гайок на панахиду за давньою традицією прийшли тільки козаки Волинської та Поліської Січі і кілька десятків засновників Руху на Рівненщині? Чому у цей же час тисячі людей «закусюючи» чекали костюмованого дійства на полі, а не молилися на козацькій могилі? Чому на «Козацьких могилах» не було школярів від кожної школи  і зовсім обмаль молоді? Звісно, міністр освіти, українофоб Д. Табачник, не схвалив би такої ініціативи, але ж до шкіл ходять діти і внуки свідомих українців, які б могли організувати таку поїздку.

І все ж, як остання надія, лунала на полем Берестецької битви молитва Патріарха Руси-України святійшого Філарета і священників УПЦ КП «Боже помилуй нас грішних, Боже нам єдність подай…».

Микола Поровський

Голова Громадської організації

Українська Народна Рада

Народний депутат 1-го, 2-го, 4-го скликань

Верховної ради України