Новини

Шановний пане Президенте України
      Центральний Провід Республіканської Християнської Партії – заснованої політв’язнями комуністичного режиму , із обуренням констатує що Вами із нагоди Дня юриста, нагороджено  суддю апеляційного суду міста Києва у відставці Григорія Зубця орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня з формулюванням: "За вагомий особистий внесок у розбудову правової держави, забезпечення захисту конституційних прав і свобод громадян, багаторічну плідну працю та високий професіоналізм". 
    Це не відповідає дійсності тому що  що у березні 1984 року заступник голови Київського міського суду Григорій Зубець головував на засіданні, під час якого засудив  відомого дисидента і борця за волю України  Валерія Марченка до десяти років таборів особливого режиму і п’яти років заслання, що для хворого В. Марченка було (і таки виявилося) смертним вироком.
 

 

Детальніше


Виступ на телеканалі "Чесно" Голови РХП Поровського М.І.

Картинки по запросу Микола Поровський

Детельніше за посиланням

www.youtube.com/watch 

Детальніше




 Вітаю усіх побратимів -артилеристів 44ї артбригади ,усіх військовослужбовців ЗСУ із Днем артилерії та Днем інженерно-саперних військ

 
Детальніше


 В Свято-Михайлівському соборі УПЦ КП в м.Києві пройшла науково-теоретична конференція присвячена 20-річниці Республіканської Християнської партії. По завершенні конференції ряду представників РХП були вручені ордени від Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.

Вітаємо!

Детальніше



Російська газотранспортна політика на межі краху



- Володимире Мефодійовичу, чому українська ГТС має залишитися у власності України, якщо є цілий ряд країн, що розсталися з нею на користь Росії?

По-перше, згадані країни – це в основному – пострадянські держави, що легковажно ставилися до того, чим володіють. Україна безоплатно віддала весь арсенал ядерної зброї, що був на її території Росії задарма, а його вартість оцінюється в сотні мільярдів доларів... Нічого не отримала взамін. Радянські гроші, збереження Українців були вивезені в Росію, а Україна – ні пари з вуст і досі, а тоді ще й деякі політики таємно підсобили в цьому. Радянські люди не знали ціни матеріальним, товарним скарбам, якими володіли після розпаду СРСР. А віддавати не своїми руками зароблене – завжди легко пустодзвонам.
 А прибалти легковажно розставалися не лише з трубою. Прибалтійські республіки не претендували навіть на свою частку в ВМ Флоті СРСР - лиш би швидше вискочити з Союзу. Прибалти навіть прийняли рішення повернути землю і майно бувшим (довоєнним) власникам.
- Вибачте, але чому Україна не прийняла таке положення про землю в своєму законодавстві? Це ж норма цивілізована і міжнародна.
Такі наміри в деяких державних мужів України були. Але в мене була інша позиція, не дивлячись на те що сам я є спадкоємцем колишніх потужних землевласників (до 1939 р.). Я їздив в США, Канаду, Австрію, інші країни – туди, де проживає українська діаспора і прохав українців не претендувати на землю і майно в Україні, які були відібрані в них радянською владою. Мої аргументи були наступні: на тих Ваших землях, вже побудувалися люди цілими поколіннями, цілими селами, чи вулицями і мають їх в користуванні як присадибні ділянки, що згодом будуть ними приватизовані і отримані у власність. Наступне, нинішні люди у Вас Вашу землю не відбирали, їх відібрали більшовики, але дозволили їм там побудуватися. Сьогодні відносини між цими людьми в Україні і людьми діаспори дуже теплі – бо ми разом добивалися незалежності, і про що мріяли віками. Уявіть собі, як зміняться відносини між ними і Вами, коли ми Вам повернемо землю, а Ви приїдете і будете зганяти їх з домівок і присадибних ділянок? Ви станете ворогами. На сьогодні Ви, українська діаспора – це досить заможні і добре влаштовані люди в країнах свого проживання. Повернення землі збагатить Вас на 2-5% від Ваших статків, але отримавши землю Ви не повернетеся в Україну її обробляти. Але станете ворогами тим у кого відбиратимуть землю і домівки. Тепер розцініть, що для Вас вигідніше - отримати землю, яку Ви не будете обробляти і стати ворогами з місцевим населенням, чи важливіше залишитися духовними друзями, але не претендувати на землю? Діаспора погодилася з моїми аргументами і претензій на повернення землі в Україні ніхто з них не висунув і до нині.
Але повернімося до питання про „розставання” пострадянських країн з своїми ГТС на користь Росії.
Давайте проаналізуємо, які наслідки для них від легковажного „розставання” зі своїми ГТС?
Ні Молдова, ні Вірменія, окрім Білорусі ніяких знижок на газ вже не мають і труба вже не їхня, і доходів від неї вже не отримують. Тарифи за прокачування газу їх трубами по їх територіях до їх же споживачів отримує російський власник їх колишньої ГТС. Платять споживачі цих країн Росії, а не своїм державам. Прибалти вже почали ставити питання про повернення своїх ГТС назад у власність цих країн. Це для нас має бути уроком і застереженням від непродуманих кроків.
- Тобто Україні не слід віддавати свою ГТС Росії?
Моя позиція наступна – існуюча газотранспортна система України (а це біля 27 тис. км трубопроводів і сіток газових розгалужень, загальною відновлюваною вартістю більше 250 мільярдів доларів) повинна залишитись власністю України.
Для порівняння - вартість будівництва першої нитки „Північного потоку”, довжиною в одну тисячу двісті двадцять кілометрів, обійшлася Росії біля 12 мільярдів доларів, або близько 10 мільйонів доларів за кілометр. І це при тому, що газогін клався в воду, і не треба було робити прохід через гори, під горами, не треба було рити канав для його прокладки.
 Українська ГТС – це 27 тис кілометрів, щоб таку ГТС побудувати сьогодні, то слід помножити на 10 мільйонів доларів (вартість прокладки одного кілометра) на 27000 км, тобто слід понести витрати в 270 мільярдів доларів.
І як це... просто віддати Росії такий скарб? Це неймовірно страшний злочин, покарання за який не може мати терміну давності.
- А створити Консорціум?
Консорціум може бути створений, але лише трьохсторонній ( Україна – Росія – Європейський Союз) і лише для управління РОЗВИТКОМ газотранспортної системи України (приростом пропускної здатності ГТС, що йде через Україну). При цьому, існуюча ГТС (пропускна здатність якої оцінюється на сьогодні в 160-180 млрд. куб. газу на рік), має залишатися власністю України, а прирощені, тобто новостворені потужності ГТС (для прокачування в Європу додаткових 100, 200, чи 300 млрд.м куб газу на рік) будуть власністю трьохстороннього консорціуму.
При цьому всі три сторони (споживачі – Європа, постачальник – Росія, транзитер – Україна) мають домовитись і зафіксувати в документах по створенню консорціуму, наступне:
- Європа весь приріст споживання російського газу буде отримувати виключно з Росії і виключно через територію України.
- Росія весь приріст поставок свого газу в Європу транспортуватиме виключно українською територією.
- Україна безперешкодно надаватиме свою територію для побудови трьохстороннім консорціумом додаткових потужностей по збільшенню обсягів транзиту російського газу в Європу.
- Приріст потужностей по перекачці російського газу в Європу може відбуватися як шляхом модернізації існуючої української ГТС, так і побудовою нових ниток газогонів.
Власністю консорціуму можуть бути лише прирощені потужності по транзиту газу (понад існуючі потужності української ГТС, що оцінюються експертами в 170-180 млрд. куб. м газу на рік).
Внеском України в статутний фонд консорціуму має бути земля на якій консорціум будуватиме додаткові потужності газопроводу консорціуму, а також частково кошти (але не існуюча ГТС), а внеском Росії і Європи вартість будівництва додаткових газопроводів, чи витрати на приріст потужностей понад існуючі діючої української ГТС, шляхом її реконструкції та модернізації.
Прибутки консорціуму мають ділитися порівну, тобто по 33,33% між трьома вищеназваними її учасниками.
 В договорі про трьохсторонній консорціум має бути записано, що існуюча ГТС України (що залишається у власності України) має бути завантажена не менше як на 95% від її нинішньої потужності. В разі неповного завантаження ГТС неукраїнські учасники консорціуму мають сплачувати Україні неустойку. Транзит прокачки газу по ній має бути не менше 6 доларів за 1 тис. км/100км і зростати аналогічно його зростанню в Європі. Ціна газу для України визначатиметься за формулою: „ціна газу для Німеччини мінус вартість транзиту газу від східного кордону України до східного кордону Німеччини”. Має бути вилучено з газових контрактів з Росією нині існуючий принцип „не бери, але плати” щодо тієї частині зменшення закупівель Україною російського газу, яка викликана скороченням споживання газу в Україні внаслідок впровадження в українських споживачів енергозберігаючих технологій, або в результаті збільшення власного видобутку газу в Україні, чи форс мажорних обставин. Нині існуючий принцип „не бери, але плати” може бути збережено й надалі, лише у випадках, коли Росія не вимагатиме від України дискримінаційних цін на газ і тарифів на його прокачку, але Україна невмотивовано збільшуватиме закупівлю газу в неросійських іноземних постачальників.
На Європу мають поширюватися ті ж умови, що вищезгадані для України.
- А якщо буде створено двосторонній консорціум Україна – Росія”?
Якщо ж буде створено двосторонній консорціум „Україна – Росія” з передачею у його власність існуючої ГТС, тоді це незамаскована передача української труби у власність Росії. А нинішнє затягування Україною процесу створення трьохстороннього консорціуму на вище описанних умовах свідчить лише про одне - команду Януковича не влаштовує розмір хабаря, який вона має отримати за зраду інтересів України.
Якщо буде створено українсько-російський консорціум без передачі існуючої ГТС у власність Консорціуму і на умовах про які я казав вище – то нічого страшного не відбудеться теж. Але відсутність Європи в ньому не гарантуватиме, що приріст потреби ЄС в газі буде забезпечена саме російським газом. Європа тоді зможе закуповувати газ і в Лівії і в Катару і ін. країн. Тому Росія мала б бути сама заінтересована в тому, щоб ЄС ввійшов третьою стороною в Консорціум, бо це було б гарантією того, що приріст потреби Європи в газі буде забезпечений з російських родовищ.
В випадку, якщо Європа не захоче пристати до Консорціуму – це означатиме, що вона взяла курс на зменшення газової залежності від Росії. Що Європа Росії більше не довіряє.
В випадку, якщо Росія не погодиться на участь Європи в Консорціумі, і при цьому вимагатиме, щоб в двосторонній Консорціум була передана існуюча ГТС України це означатиме, що Росія хоче українську трубу не во-благо України, а задля економічної диверсії проти України. І варіантів їх здійснення безліч – аж до штучного виведення ГТС із ладу, коли Росія побудує свої „потоки” в обхід України.
Якщо влада України погодиться на такий варіант – це однозначно свідчитиме, що вони, або хворі на голову, або за таку оборудку отримали надто потужний, багатомільярдний хабар.

- Як Ви вважаєте чи відбудеться в Україні реалізація білоруського сценарію по приватизації ГТС?
Якщо буде створено двосторонній консорціум з Росією з передачею йому існуючої ГТС, то це означатиме, що українська влада отримала хабаря. А за наслідками – Білоруський варіант „світить” Україні однозначно. Проблеми України вирішеними не будуть, а нищення економіки прийме надзвичайно катастрофічні розміри.
В українських інтересах зберегти трубу у власності. В випадку Консорціуму, чи без нього. Тому що, якби не змінювалась зовнішньоекономічна і політична кон′юктура, в Україні газ що буде видобутий, завезений в Україну та зріджений, необхідно буде чимось постачати споживачам України. Адже, газотранспортна система – це тисячі розподільчих сіток, які доводять газ від труби до споживачів. Якщо вона буде у власності Росії, то вона буде встановлювати високі тарифи на прокачку газу українським споживачам. Питання „ржавості” труби штучно видумано Росією і підтримується Партією регіонів і тому не має стояти на порядку денному в україно-російських переговорах. Російська наземна частина ГТС, що подає газ до кордону України – ще старіша і ще „ржавіша”, але там ніхто не трубить, що її слід віддати, наприклад Європі. Якщо українська „ржава” ГТС - металобрухт, тоді виникає законне запитання – «А навіщо тоді Росії ця "ржава" труба потрібна?». А якщо потрібна Росії – то чому вона має бути НЕ потрібною Україні?
 - Але ж Росія може побудувати обхідні газогони в Європу, в обхід України?
Росія багато чого може, але….
Європа перестає вірити Росії через її агресивну газову політику і бажає зменшити свою залежність від російського газу, так як і Україна. Я кажу: „так як і Україна”, але це не означає, що нинішня влада України, бо торгівля газом для неї, є частиною її „монетного двору” в якому „кують монету” для себе і свого найближчого оточення і керівництво Росії і керівництво України - одночасно. Але Україна має жити і отримувати доходи від труби і після Януковича.
Ситуація з перспективами транзиту газу в Європу наступна. Європа споживає 500 млрд.куб. м газу річно, з них російського - 150 млрд. кубометрів. Через Україну в Європу транспортується нині 70 % російського газу, тобто приблизно 100 млрд. кубів. Європа планує збільшити споживання газу до 700 млрд. кубометрів для потреб приросту виробництва своєї продукції, задля збільшення виробництва електроенергії в зв’язку з прийнятою стратегією на виведення з експлуатації атомних електростанцій і переходом на теплові, в зв’язку з перспективами заміни автотранспорту на електромобілі і т.п. Весь цей приріст (в 200 млрд. кубів) потреби Європи в газові міг би бути забезпечений аналогічним збільшенням російського газового експорту, якби не агресивна цінова політика Росії, і якби в Росії були додаткові транспортні потужності для приросту постачання газу в Європу. Якщо говорити саме про цю складову, то Росія не зможе наростити обсяги поставок газу з існуючих 150 до 350 млрд. кубів. Росія, на сьогодні поставляє в Європу 150 млрд кубів. Ввівши в експлуатацію першу нитку „Північного потоку” Росія зможе наростити експорт газу всього на 25- 27 млрд кубів. Реконструювавши білоруські гілки в Європу „Белтрансгазу” та „Ямал- Європа” зможе приростити ще 10-14 млрд кубів і все. „
"Південний потік” – це роки будівництва і десятки мільярдів доларів. Українська ГТС вже сьогодні, в нинішньому стані здатна збільшити об'єм експорту російського газу на 80-90 млрд. кубів, а при незначній реконструкції, модернізації і розширенні, здатна за рік вийти на приріст обсягів транзиту російського газу в Європу на 100-120 млрд. кубів, або до 210 млрд. кубів газу – сумарно. І вартість цих робіт від 3,5 до 7 млрд доларів, а вартість лише першої нитки „Південного потоку” більше 10 млрд. доларів, але приріст експорту газу в Європу може скласти до 15 мільярдів кубів газу щорічно.

Тобто, Росія вклавши в будівництво першої нитки Північного і Південного потоків більше в межах 30 мільярдів доларів зуміє приростити експорт в Європу лише 40 мільярдів кубів газу. А побудувавши ще дві нитки північного потоку і чотири нитки південного потоку зможе збільшити обсяги поставок газу в Європу на 118 млрд кубів газу.  Але на ці роботи Росія має витратити ( з врахуванням подорожчання вартості будівництва) – у межах 100 мільярдів доларів. Але саме будівництво займе кілька десятиліть, а Європа планує збільшити споживання газу не на 118 мільярдів кубів газу, а на 200 мільярдів протягом наступного десятиліття. Тобто, Росія не встигне за цей час збільшити транспортні потужності експорту на 200 млрд. кубів і не встигає наростити навіть до запланованого нею приросту експорту в 118 млрд кубів через нові „потоки”. Але витрати на цю „гонку за європейський газовий ринок” становитимуть більше 100 млрд доларів (з врахуванням вже потрачених на першу нитку північного потоку). А Європа чекати не стане, тому гіпотетичну нішу Росії в „газовому пирозі” Європи займуть інші постачальники природного, зрідженого, сланцевого газу.

А от українська ГТС здатна хоч зараз збільшити пропуск російського газу на 80-90 млрд кубів, і при незначній реконструкції, модернізації і розширенні, (вартістю від 3,5 до 7, нехай навіть 10 млрд доларів) здатна за рік-два вийти на приріст обсягів транзиту російського газу в Європу на 100-120 млрд кубів. Або сумарно - до 210 млрд кубів в рік. Тобто без задіяння української ГТС, Росія безнадійно втрачає змогу „застовбити” за собою приріст європейського газового ринку. Ось чому Росія так відчайдушно б’ється за те, щоб терміново заполучити нашу ГТС у власність, тому й придумує і роздуває міфи про „ржавість” української ГТС. Погана тенденція для Росії і погана для неї перспектива на європейському ринку без української ГТС. Північні і південі потоки без української ГТС не врятують Росію від втрати своєї частки в прирості поставок на європейський газовий ринок. А те що регіонали – Колісніченки і інші підтримують міф про нікчемність української ГТС, свідчить про те, що особисто вони, мабуть, отримають відкати від Росії за зраду національних інтересів України. Це відомий піар прийом.
Підсумок наступний - Росія безнадійно втратить значну частину приросту європейського газового пирога, якщо не піде на збільшення прокачки газу саме через українську ГТС, бо зі своїми потоками в обхід України вона не встигне до моменту „поділу приросту газового пирога”. Тому саме Україна має нині дуже потужну позицію в переговорах з Росією і за зміну ціни на газ, і за підвищення тарифів його прокачки по нашій території, і на переговорах по створенню трьохстороннього Консорціуму по розвитку ГТС України, в якому нинішня ГТС залишиться в власності України.
Європа, на сьогодні, погоджується ввійти в тристоронній Консорціум і не погоджується на подальше будівництво нових „потоків”. Президенту Мєдвєдєву Канцлер ФРН пані Меркель восени кинула з роздратуванням : „ не буде ні третьої ні шостої нитки” північного потоку. Якщо ж Європа змінить свою думку і погодиться на будівництво Росією Південного потоку і розширення Північного, то це буде порушенням Енергетичної Хартії, яку вона запропонувала і прийняла, а Україна – ратифікувала. Це був би відвертий антиукраїнський крок і демонстрацією подвійних стандартів керівництва ЄС.
- Чи є якийсь інший варіант вирішення газової суперечки з Москвою тепер, без здачі ГТС, чи поза Консорціумом?
Є цивілізований варіант як знизити ціну на газ – подати позов до Стокгольмському суду. Близькі партнери Росії (енергокомпанії Польщі, Болгарії, Італії, Німеччини) подали заяву до суду і змогли отримати знижки. А Україні потрібна не лише знижка ціни на газ, а й підвищення транзитного тарифу (до 6 дол. США за тисячу кубів газу на 100 км), відміна монопольного, неправомірного і дискримінаційного принципу „бери або плати”, хоча по суті він означає - „ не бери, але плати”. Арбітражний суд може розірвати газову угоду 2009 року. А проблеми ціни, тарифів, обсягів і умов закупівлі в Росії газу можуть бути вирішені в новій газовій Угоді. Проте, спершу Україна має звернутися до арбітражу з позовом про розірвання чинного газового контракту 2009 року, оскільки Росія в добровільному досудовому порядку не бажає ні переглядати умови, ні розривати чинний договір. Він їй вигідний.
- Але ж Україна на період від розірвання договору і до заключення нового, справедливого договору, залишиться без газу?
Так, проблема є. Старий, чи попередній договір був підписаний на період до 2011 року включно і був замінений новим договором 2009 року. Замінений, але не денонсований ним. В випадку розірвання Україною через суд договору 2009 року, в 2011 році автоматично мав діяти старий, попередній договір, за яким ціна на газ для України була ще нижчою. Але неподання позову нинішньою владою до міжнародного арбітражу в 2011 році штучно створило для України ще одну проблемну ситуацію - дією якого договору забезпечити поставки газу для України і за якими цінами в названий Вами період? Тобто це ще одне підтвердження, що нинішня влада, не подавши завчасно позов до суду, штучно створила ще одну проблему, що засвідчує її заінтересованість саме в здачі ГТС, а не в іншому варіанті вирішення газової проблеми.
Але навіть якщо старий договір не діятиме в 2012 році, то в України є запаси газу в газосховищах на згаданий період. Зима видалася теплою, тому і витрати газу на опалення мізерні в порівнянні з тим, які вони могли бути, якби на дворі було мінус 15.
 - А якщо Росія „тягнутиме” з заключенням нового договору, чи не захоче його заключати взагалі?
То її можна буде притягнути до відповідальності за ухилення від заключення нового договору і стягнути з неї штрафи, пені, збитки і ін. Та й Росії потрібні умови, за яких українська труба буде заповнена для транспортування російського газу у Європу. Росія на скандал з перервою в газопостачанні Європи не піде, бо тоді надіятись на приріст експорту газу в Європу – справа марна. Це буде остання крапка на перспективах розширення газової співпраці Росії з Європою. І тоді й про всі ПОТОКИ Росія може забути. Повторюю – в України дуже сильна позиція, що побудована на інтересах Росії не будувати нові газогони , а користуватися на далі українською ГТС, бо вона не встигне вскочити на поїзд розширення споживання газу Європейським Союзом. І якщо розізлить Україну, то вона може диверсифікувати шляхи і джерела газопостачання і суттєво зменшити обсяги закупок газу в Росії, після розірвання договору арбітражем. І тоді Росія платитиме хабарі українській владі, щоб Україна цього не вчиняла. Але це можливо, якби в української влади були мізки в порядку....?.
- А які підстави в України для її звернення до міжнародного арбітражу? Там скажуть Україні - договір у вас є, аж до 2019 року, ви з газом – виконуйте умови договору.
Це Ваше запитання дуже добре, але відповідь на нього буде грімучою „бомбою”. По перше: Міжнародний Арбітраж – інстанція не політична і не російська. Це в Москві вважають, що "Любые попытки подвергать сомнению упомянутые российско-украинские договоренности юридически неправомерны", - як каже в своїх коментарях МЗС Росії.
Міжнародний арбітраж інстанція не заангажована і правова, тому вона має розглянути позов і задовольнити його чи ні залежатиме від підстав на яких Україна звернеться до арбітражу.
А тепер щодо підстав подання позову.
Україна втратила шанс подавати позов про розірвання українсько -російських газових угод від 2009 року на підставі того, що невигідні для України газові угоди були вчинені в результаті неправомірних (злочинних) дій тодішнього Прем’єра Юлі Тимошенко. Втратила тому, що Янукович, за міжнародними нормами (за доктриною Естопель) мав би спочатку оспорити підписані газові угоди від 2009 року, як такі, що вчинені в результаті злочинних і неправомірних дій Тимошенко і лише після цього підписувати з Росією Харківські Угоди і ратифікувавати їх парламентом. Не оспоривши газових угод 2009 року, а підписавши на їх основі Харківські Угоди, і ратифікувавши їх парламентом, Україна фактично легалізувала дії бувшого прем’ра і команди Нафтогазу при підписанні угод 2009 року - це з однієї сторони. З іншої сторони - весь цивілізований світ визнав, що злочину в діях Тимошенко не було. Тому цивілізований арбітраж, що є частиною цивілізованого світу, не зможе визнати за можливе розірвати газові угоди з Росією від 2009 року саме за цією підставою.
Але в України зберігається можливість оскаржити газові угоди в міжнародному арбітражі і виграти сам суд, якщо сама Україна попередньо визнає, що невигідність газових угод 2009 року стала результатом тиску Росії, а самі угоди укладались у безвихідному становищі України і Європи. При цьому, Росія, зловживаючи своїм монопольним становищем єдиного постачальника газу в Україну і домінуючого постачальника газу в Європу, вчинила тиск на Україну задля укладання газової угоди саме на нав’язаних нею і невигідних для України умовах. Тому, що українська делегація на газових переговорах 2009 року опинилася в безвихідному становищі і мала вибирати одне з двох:
- або не підписувати невигідні для України угоди і отримати загрозу техногенної катастрофи від дефіциту газопостачання східних регіонів України та Європи в вигляді їх неминучого замерзання, і отримати, при цьому, статус ненадійного транзитера російського газу в Європу;
- або підписати угоди на продиктованих Росією і вкрай невигідних для України умовах, з метою запобігання ще більш жахливих наслідків – техногенної катастрофи як для України, так і для Європи.
 Україна, в особі Прем’єра вибрала другий варіант і угоди підписала.
І саме ці аргументи про тиск Росії підтвердилися вже при нинішній владі. Бо Росія, зловживаючи й надалі монопольним становищем відмовляється переглянути дискримінаційні для України газові Угоди, навіть коли доказаним є сам факт дискримінації – ціна на російський газ в Європі – дешевша від ціни на газ для України.
 І якщоУкраїна піде до міжнародного арбітражу саме з цими аргументами – вона виграє. І виграє однозначно.
Але саме такий варіант підстав для звернення до міжнародного арбітражу не влаштовує команду Януковича. Тому, що  міжнародна спільнота тоді підніме голос – а за що ж тоді сидить в тюрмі Юля?
Юлю ж засудили за те, що невигідні газові угоди були укладені в результаті перевищення нею службових повноважень, а не в умова тиску Росії, коли Україна і Європа були на грані замерзання, тобто в безвиході. А Україна подає позов до міжнародного арбітражу з підстав, що невигідність газових угод стала результатом тиску Росії, а самі угоди укладались у становищі безвиході України і Європи. Не стикується. Тоді весь цивілізований світ і міжнародний арбітраж запитають Януковича – чому Україна, подає до арбітражу позов про невигідність газових угод з одними підставами, тобто що вони були вчинені в результаті тиску Росії і безвиході України і Європи, а Юлю засудили на інших підставах, на визнанні українським судом що невигідність угод стала результатом перевищення Юлею служ бових повноважень? За таких умов європейським судом з прав людини Юля буде однозначно визнана не винною і Януковичу її прийдеться випустити з тюрми. А йому, ой як цього не хочеться. Це для нього страшніше, ніж надто висока ціна на газ для підприємств улюблених йому олігархів. Але в випадку виграшу в Арбітражі і перегляду цін на газ для України і умов його постачання, Україна мала б нижчі ціни для підприємств, могла обійтися без непідняття цін на газ для населення і отримати кредити від МВФ.
Але страх перед свободою Юлі затьмарює мізки команди Януковича. Це не державний підхід. Це підхід звичайних боягузів, а не державних діячів.
- А чи є радикальні кроки задля зняття з України російського газового ярма?
Є. Для цього Україна, як держава має функцію закупівель газу для промислового споживання перекинути на олігархів, підприємства, які його споживають. Ось, Фірташ вже в 2012 році самостійно і напряму закуплятиме газ у Газпрому та інших поставників для потреб своїх підприємств обсягом в 6,3 мільярди кубометрів газу на рік, і за значно нижчими цінами, ніж закупляє Нафтогаз України. Чому інші олігархи не можуть поступити аналогічно? І ми, депутати першого скликання, про цей варіант закупки газу писали в недавньому нашому зверненні до владної парламентської більшості.
Українській владі газу власного видобутку достатньо для забезпечення населення України, зокрема для комунальних потреб. Ось цим вона і має опікуватися – породавати газ власного видобутку українським громадянам і комунальних потреб. Все. Крапка. Україна, як держава (в особі Нафтогазу) повинна припинити за кошти бюджету, тобто за кошти всіх громадян України – платників податків купувати газ в Росії задля задоволення виробничих потреб олігархів. Чому весь народ України має стягуватися, сплачувати податки до бюджету для того, щоб за них Нафтогаз закупляв газ олігархам? Чому вони не хочуть закуповувати газ за власні кошти, а отримавши прибутки, виводять їх за межі України, в офшори, і штучно створюють заборгованість перед бюджетом і Нафтогазом? Чому парламентарі разом із Президентом, зловживаючи наданими ним повноваженнями, злочинно списують заборгованість олігархів перед Нафтогазом і бюджетом законодавчими актами. Олігархи повинні закуповувати газ напряму в Газпрому і з інших джерел газопостачання для виробничих потреб за кошти власного, приватного бізнесу, як це здійснюють всі бізнесмени у всіх країнах світу, закуповуючи сировину, матеріали, комплектуючі і енергоносії для потреб власного бізнесу. Нехай олігархи зароблені прибутки інвестують в енергозбереження, в диверсифікацію джерел енергопостачання, а не у вілли, маєтки, приватні яхти, літаки та виробничі активи за кордоном.
За такою схемою вивільниться значна частина бюджетних коштів, які можна буде спрямувати на вирішення соціальні проблем українців.
 А якщо додати до цього можливість збільшити поступлення до бюджету вдвічі за рахунок зменшення тіньового сектору економіки в існуванні якого заінтересовані сьогодні різні ділки і олігархи, а якщо припинити виведення прибутків олігархів в офшори, а якщо припинити розкрадати бюджет на об орудках, мостах і олімпіадах....
Але ця, нинішня влада на таке не здатна. Бо вона саме заради цього і йшла у владу... щоб пиляти, приховувати, красти і збагачуватися і виводи в рфшори свої накопичення.
- Все йде до того, що прийдеться вигравати арбітраж і не здавати трубу під контроль Росії, або програти трубу не подавши позову. Чому ж мовчить наше суспільство?
 Ні. Труба має залишитися у власності України, на підставі тих аргументів про які я казав вище.
Стосовно суспільства.
 Суспільству завжди свою думку повинна сказати інтелігенція, якщо вона себе такою вважає. Саме вона має визначати якісні і кількісні орієнтири для розвитку суспільства. Але й суспільство повинно прислуховуватися до своїх моральних авторитетів і відповідно реагувати. Але як і наскільки суспільство відреагує залежить від того наскільки воно саме є цивілізованим, громадянським. Громадянське суспільство – це суспільство, яке усвідомлює свою відповідальність за долю майбутніх поколінь, за долю держави, яке не піддається кон′юктурі, не продається за гречку чи долари на виборах і діє відповідально - у відповідності з високим рівнем свідомості.
Але й саме суспільство (без підказок моральних авторитетів) має робити власні висновки зі свого буття, зі своїх помилок, з результативності влади, яку обрали власними руками, чи продали задля її обрання бюлетені на виборах, чи самі приймали участь в підтасовці результатів виборів або простіше – банально продавалися. Бо купляти можна лишень того, хто здатен продаватися.
 Прикладом зросту цивілізованості суспільства можна назвати дві виборні компанії на президентство Віктора Ющенко. На виборах 2004 року його обрала на посаду Центральна, Західна і Північна Україна. Але, коли він не оправдав їх надій за результатам своєї діяльності, ці ж самі люди більше не віддавали йому своїх голосів на виборах 2010 року. Це яскрава ознака високого рівня свідомості і відповідальності саме цивілізованого або громадянського суспільства. А ось на виборах нового Президента Віктора Януковича і в 2004 і в 2010 роках Схід і Південь України продемонстрували протилежне – громадянську незрілість. Щоб він не робив у своєму регіоні на посту губернатора, але за нього там голосували повально всі. Але ж , до прем’єрства і президентства він був губернатором в Донецьку. І саме жителі Донбасу мали б пам’ятати його стиль керівництва областю, який в них був стан культури виробництва, стан безпеки на шахтах, стан доріг, стан з виплатами зарплат, памятати про банди з бейсбольними бітами, про зникнення і вбивства людей, про розгул злочинності, як закатували в асфальт неугодних людей, тощо. І незважаючи на те, що громадяни знали про все це, все одно голосували за Януковича і партію регіонів. Бо ж, мовляв, свої – донбасівці, регіонали. Не усвідомлювали, що команда Януковича і до виборів і донині не вважали донбасівців на взаєм – своїми.
Це свідчить про низьку прозорливість виборців, про відсутність в них, на той час, розуміння і відповідальності за свою долю, за долю своїх дітей і в цілому – за долю України. Зараз починають усвідомлювати і усвідомлювати гостро . Південь і Схід починають бути розумнішим і цивілізованішими. Адже побачили, що Президент України і його команда не знає, не хоче, не може, не вміє виконувати своїх обіцянок по „покращенню життя вже сьогодні”, і тому виборці Донбасу і Криму, Одеси за результатами останніх опитувань вже значно менше віддаватимуть свої голоси за Віктора Януковича і Партію Регіонів, бо усвідомили, що не можна голосувати за „свого регіонального” тільки тому що він „свій”, а слід голосувати за розумного, досвідченого, без кримінального минулого, за порядного і турботливого, незалежно від того де він виріс , чи ким висунутий. Тобто, можна сказати про суспільний прогрес в Донбасі . Швидкими темпами йде становлення громадянського суспільства. Це є позитивний факт. І як не парадоксально, але саме процес нищення Януковичем і Партією Регіонів прав і свобод громадян, їх розгульний „бєспрєдєл” , їх безкарність, а також зниження соціальних і економічних стандартів життя громадян дали позитивний поштовх в зрості свідомості прискореними темпами, і в усвідомленні відповідальності самих громадян за результати виборів і свого вибору, за майбутнє держави, і що воно нерозривно пов’язане з майбутнім своїх дітей і внуків. Якщо „прозріння” піде такими темпами, то можна надіятись, що через одне, максимум - два покоління українці будуть якісною складовою частиною європейського суспільства за своїм менталітетом, і як наслідком – досягнуть європейського рівня якості життя.
 
 

OSP-UA.INFO