Кожна нація має свою рідну мову, даровану Богом. Рідна мова – це «матір усіх мов світу» (Жан Поль), «природний вихователь, найбільший педагог» (К. Ушинський). І її не можна замінити ніякою іншою навіть найбільш розвинутою мовою світу. А наша українська мова і є такою. Якщо тлумачний словник англійської мови Оксфордського університету останнього випуску налічує 310 тисяч слів, то сучасний тлумачний словник української мови налічує 370 тисяч слів.
Рідна мова має бути найперше в голові і лише одна біля серця і в душі (як одна мати, один батько, одна Україна). Вона для всіх потреб, для виконання всіх функцій: засіб мислення і спілкування, кодування через знаково-звукову систему, засіб культурного та духовного збагачення і взаємозбагачення, засіб світоглядно-пізнавальний, засіб адаптивно-регуляторний, засіб зберігання і передачі інформації, засіб збереження національної ідентичності, єдності і оберегу народу, засіб енергетичного духу народу. Окрім того, є ще функції української мови як державної: формування і забезпечення інформаційного простору, єдиного еквіваленту для мов всіх нацменшин, міжнаціонального спілкування, національного об’єднання державного управління на всіх рівнях влади.
Інші мови, якщо їх знаєш, лише для чисто практичних потреб: для спілкування, порозуміння з іншими народами, для здобуття найновішої інформації (якої нема рідною мовою), для здійснення перекладів.
Але навіть вся іноземна інформація, переклади чи навчання цією чи іншої мови здійснюються через рідну мову. І якщо рідна мова це «мати мов усього світу», то, звичайно, вона є єдиним еквівалентом для всіх мов світу. І якщо ми це завжди будемо пам’ятати, то Україна буде українською і забезпечуватиме найкращі умови для української мови як державної, яка буде формувати інтелектуально розвинутих громадян.
Ранній розвиток взагалі тільки позитивно впливає на дітей, бо найкраще забезпечує інтелектуальний розвиток дитини. Вона набагато більше встигає, швидше виконує завдання і з охотою, захопленням, любов’ю до виконуваної справи і до тих, хто з нею працює і нею вміло керує. Якщо вдома працює (вчиться) дитина, то краще коли з хлопцем працює батько, а з дівчиною – мати, але при одній найважливішій умові: все навчання в дошкільному віці відбувається лише рідною мовою.
Всі види фізичних і розумових робіт і процес навчання здійснюється швидше і з кращим кінцевим результатом, якщо дитина чи доросла людина проявляє до них підвищений інтерес і виконує їх з любов’ю. Це стосується і вивчення іноземних мов. А тому процес навчання повинен бути продуманим, логічним, з пріоритетом рідного.
Що стосується молодшого шкільного віку (початкова школа – 1-4 клас), то потрібно в звичайних школах здійснювати навчально-виховну роботу рідною мовою. Якщо ж уводити в навчально-виховний процес іноземну мову, то бажано одну і якнайпізніше, але не в першому класі. При цьому кількість годин на рідну мову повинна бути більша ніж на іноземну і бажано щоденно. Навчання рідною мовою повинно вестися на високому рівні, щоб дитина не сумнівалася в пріоритеті рідної мови. Недаремно стверджують, що іноземну мову можна вивчити за декілька місяців, а рідну вчать ціле життя, бо рідна виконує всі функції, є основою для вивчення всіх дисциплін, в т. ч. для вивчення іноземних мов, одним словом для нормального інтелектуального, духовного життя.
Виховні процеси рідною мовою повинні формувати патріота України і нівелювати негативний вплив чужої мови, щоб не спантеличувати дитини. Вводити іноземну мову в початкових класах можна лише як виняток в спеціалізованих класах чи школах, але не в дошкільному віці.
Починаючи з 5-го (чи навіть з 4-го) можна вводити навчання іноземних мов, якщо в дошкільному віці і початковій школі і закладено надійну рідну основу і навчання іноземних мов іде через рідну мову. Чим швидше з молодшого віку розпочинає дитина вивчення іноземних мов, тим більш згубно вони впливають на інтелект, на розвиток дитини, на її душу і мораль. Через раннє вивчення іноземної мови притлумлюється не лише рідна мова, але й знижуються інтелектуальні можливості, дитина не може, не вміє справлятися з тою ж хімією, фізикою та іншими загальноосвітніми дисциплінами, які, може, більш потрібні в житті, вбивається любов до всього рідного, спустошується духовна основа дитини, а значить і надалі дорослої людини на все життя. А якщо втрачається любов, то втрачається інтерес до всього, що оточує людину, то знижується процес пізнання, здобуття знань, знижується якість освіти, падає інтелект, а тоді йде потяг до всього, що не потребує знань, людина шукає гострих відчуттів, бо життя надто сіре для таких спотворених людей, а тому вже нема відчуття, що таке добро, що таке зло, злодійство, бійки, відсутня будь-яка мораль. І навіть життя стає тягарем. Таку людину дратує нормальна оцінка і нормальна поведінка нормальних людей. В таких людей немає нічого святого на землі.
Отже, передчасне вивчення іноземних мов призводить до того, що замість розвинутих людей отримуємо ідіотів, напівідіотів, манкуртів, перекотиполе, космополітів. У статті «Мова і народність» О. Потебня відзначає «Ознайомлення учнів з іноземними мовами починається тільки тоді, коли вони достатньо зміцнилися в знанні рідної мови. Коли ж діти з раннього віку вивчають іноземні мови, тоді «з дітей з порядними здібностями виходять напівідіоти, живі пам’ятники безглуздя і душевного рабства батьків».
Чи всім так потрібні знання іноземних мов? Адже виїжджають за межі Батьківщини незначний % наших громадян (дипломати, політики, журналісти), знання мов потрібне перекладачам, письменникам, науковцям, а пересічним 80-90% не так потрібна іноземна мова як хімія, біологія та ін. А як буде потрібна та чи інша іноземна мова її елементарно засвоїти, пізнавши методику її вивчення в середніх, старших класах школи, у ВНЗ з допомогою словників, розмовників можна елементарно за короткий час (декілька місяців) на побутовому рівні засвоїти, а тим більше в середовищі знавців тієї чи іншої мови.
Найбільшої шкоди формуванню інтелекту, моралі завдає вивчення споріднених мов (для українців – російська мова). Коли відбувається змішування мов, то маємо як наслідок  недолугий суржик, з якого ой як трудно видряпатися. Що стосується твердження «скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина», то його хіба можна прикладати до інтелігентів-інтелектуалів, а це долі відсотка серед людей. Пересічним громадянам України дай Боже засвоїти всім без винятку українську як державну, а її більшість громадян на Сході і Півдні не знають, а якщо і розмовляють, то лише паскудним суржиком. Треба було б ще знати хоч би одну іноземну (англійську, німецьку,…). А ще національним меншинам треба елементарно знати свою рідну. Це вже три мови. А російські шовіністи і їх попихачі – хохли, пахолки шовіністів кричать про «два государстенных языка». Отже, в підсумку чотири мови – хіба це можливе для кожної пересічної дитини, яка ледве вчиться на «3» (за колишніми оцінками)? Але ж плещуть язиками і лише язиками, бо української державної мови так і не знають. Отже, плескачі язиками, опустіться на грішну землю і не баламутьте нормальних людей – українців, а вчіть державну мову!
Тож якщо ідеться про засвоєння дорослою людиною, дитиною інших мов, то ключ в руках рідної мови. Але одна справа вивчення інших мов і зовсім інша річ зречення рідної мови. Бо асимілюючись, людина обриває зв'язок зі своїм родоводом, генетичною пам’яттю. Людина втрачає досвід поколінь, опору від свого роду, та й невидимий захист. Вона залишається сам на сам з цілим світом і це відбивається на інтелекті. Бо «чужа мова, ввірвавшись у чужий для неї світ, починає все у ньому підпорядковувати, змінювати». У чужому слові людина чужа не лише собі, але й середовищу, з якого походить. Вона роздвоюється, намагається втекти від предків, від колишнього свого «Я», але не може. Така людина ніколи не має духовного спокою, задоволення життям, не має перспективи і тим вкорочує собі вік.
А тому українці повинні пам’ятати, що українська мова для народу – найбільший скарб. Є мова – є майбутнє як нації, так і України. Вивчення іноземних мов в дошкільному і молодшому шкільному віці – це шлях до нищення української мови, до самознищення української нації, а дві державні мови (російський проект) – це прискорений шлях зросійщення українців, тобто витіснення української мови російською.
Отже, виховання любові до рідної мови, мовна стійкість у використанні української мови кожним українцем: говорити, читати, писати, творити, співати українською; і навіть дивитись і слухати українською; виняток може бути лише для іновацій, а боронити мову, яку дав нам Господь, від колонізаторів-запроданців – це наш священний обов’язок. «Врятуймо українську мову – мова врятує нас» (Юрій Іллєнко). Це забезпечить процес дерусифікації. Для нас, українців, повинен бути культ материнсько-батьківської мови. Без мовного українського мудрого егоїзму не відбудеться справжньої незалежності України. Така позиція українців сприятиме підвищенню рівня захисту українських національних цінностей, що забезпечить повноцінне входження України в ЄС, адже Європа і світ цінує духовно багатих, а не жебраків без культури, роду, племені. 
На жаль поки що в Україні сучасні батьки продовжують цю згубну традицію вивчення іноземних мов в дошкільному і молодшому шкільному віці, а система освіти їм допомагає в цьому всупереч передовій педагогічній науці і всупереч видатним педагогам світу, в т. ч. українським (Я. Коменський, В. Гумбольдт, А. Дістервег, К. Ушинський, Г. Ващенко, О. Потебня, В. Сухомлинський) та сучасним – в т. ч. президент АНВО України М. Дубина, академік АНВО України, доктор педагогічних наук, професор, ректор Харківської народної академії В. Астахова, академік АНВО України, доктор педагогічних наук, професор НПУ ім. М. Драгоманова Ю. Руденко та ще 5 видатних вчених (читай статтю «Практично реалізувати наукові засади мовної освіти»).

За матеріалами Тернопільської ОО УНРади