Новини

 Республіканська Християнська партія  (заснована   політв’язнями  комуністичного окупаційного режиму – Михайлом і Богданом Горинями, Миколою Руденком, Василем Овсієнком та іншими політв’язнями й українськими патріотами, які в умовах московської окупації  України та тоталітарної  комуністичної диктатури  боролись з імпер-шовіністичним режимом за права  української нації мати  незалежну державу), завжди послідовно  відстоювала  і підтримувала діяльність в Україні   незалежних засобів інформації, а також права громадян на свободу слова та інші демократичні цінності. Завдяки борцям за Свободу й Незалежність  України ці принципи були здійснені у серпні 1991 р.  із проголошенням Верховною Радою  Акту про Незалежність України та звільненням від комуністичної диктатури.  Ці принципи знайшли своє відображення як у партійній програмі РХП так і у практичних діях партії на благо України, адже лідери  РХП були учасниками написання  та прийняття у червні 1996 року  Конституції  України.

Детальніше


 Президент Литви нагородив групу українців – захисників Вільнюса 1991 року.
Президент Литви Гітанас Науседа з нагоди Дня захисників свободи вручив пам’ятні медалі групі активістів, які обороняли незалежну Литовську Республіку під час російської агресії 1991 року.

Детальніше


 У неділю, 8-го червня 2019р., відбувся  14-й з’їзд Республіканської Християнської партії – яка була заснована  політв’язнями :Михайлом Горинем, Миколою Руденком, Василем Овсієнком та іншими. Зїзд  привітав  Віталій Кононов, лідер патії Зелених із якою  РХП єднають давні дружні стосунки.  Голова РХП  Микола Поровський виступив із  доповіддю «Про ситуацію в Україні після президентських виборів та завдання РХП в руслі позачергових виборів Парламенту»...

Детальніше


Шановний пане Президенте України
      Центральний Провід Республіканської Християнської Партії – заснованої політв’язнями комуністичного режиму , із обуренням констатує що Вами із нагоди Дня юриста, нагороджено  суддю апеляційного суду міста Києва у відставці Григорія Зубця орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня з формулюванням: "За вагомий особистий внесок у розбудову правової держави, забезпечення захисту конституційних прав і свобод громадян, багаторічну плідну працю та високий професіоналізм". 
    Це не відповідає дійсності тому що  що у березні 1984 року заступник голови Київського міського суду Григорій Зубець головував на засіданні, під час якого засудив  відомого дисидента і борця за волю України  Валерія Марченка до десяти років таборів особливого режиму і п’яти років заслання, що для хворого В. Марченка було (і таки виявилося) смертним вироком.
 

 

Детальніше


Виступ на телеканалі "Чесно" Голови РХП Поровського М.І.

Картинки по запросу Микола Поровський

Детельніше за посиланням

www.youtube.com/watch 

Детальніше



ВИХІД ОДИН: ПОЄДНАТИ ДОСВІД З ЕНЕРГІЄЮ



  Нещодавно у залі Духовної семінарії УПЦ-Київського патріархату, що в Михайлівському Золотоверхому монастирі, відбулися Великі збори Української Народної Ради. Збори благословив святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Представники шести партій: КУН, ВО «Свобода», УНП, РХП, УНА, УРП «Собор» та семи найбільших громадських організацій: Спілка офіцерів, товариства «Просвіта», «Меморіал», Українська громада Києва, Юридичне товариство, Міжнародна ліга «Матері і сестри» дійшли згоди щодо необхідності об’єднати зусилля заради майбутнього України. Вони зокрема зазначили у Декларації  “В умовах проведення високо посадовцями Президента  Януковича політики українофобії, встановлення олігархічної диктатури, перетворення України в поліцейську державу, переслідування органами влади українських національно-патріотичних організацій, посилення тиску влади на незалежні засоби інформації, зростає роль політичних партій і громадських організацій у вирішенні суспільних проблем, що вимагає від них якісно інших форм діяльності, в основу яких має бути покладений конструктивізм та спільні узгоджені дії”. В підсумковому документі, також проголошується  створення оргкомітету для проведення спільних громадських та політичних заходів у цьому році  і затверджено їх перелік. Учасники домовились про координацію дій та підтримку будь-яких кроків у царині захисту прав та національних інтересів українців. Від підпису  Декларації , до рішення керівних органів,  утримались УНП (І.Заєць) і УРП «Собор» (А.Матвієнко).

Про непросту ситуацію з об’єднанням українських національно-патріотичних сил і загрози, що знову чатують на них, люб’язно погодився розповісти Микола Поровський, голова ВГО «Українська Народна Рада».

 

- Пане Миколо, Ви справді вірите, що можна двічі увійти в одну і ту ж річку?Невже можна повторити один і той жефеномен яким був – громадський Народний Рух України?

Принаймні, спробувати треба. Сьогодні альтернативи об’єднанню немає.УНРаду власне і створено для того щоб з’явилася позапартійна площадка для порозуміння національно-партіотичних сил – як партій так і громадських організацій. Міжпартійне об’єднання це дещо інше. Нині виникло кілька центрів притяжіння: “Фронт змін” Яценюка, ВО “Свобода” Тягнибока, БЮТ Тимошенко. І кожен з них переконує: всі вливайтеся до мене.

Витоки ідуть із проблеми, яка не була розв’язана на ІІІ-IV з’їзді Руху. Тоді тривала дискусія: НРУ це партія чи громадська організація, яка об’єднує політичні партії? – Михайло Горинь тоді голова секретаріату Руху і я, як голова Координаційної Ради, обстоювали ідею, що Рух мусить бути широкою громадською організацією. Але всередині має бути створена політична партія, яка спирається на структури громадського Руху. Нам заперечували однодумці Чорновола, що, мовляв, не повинно бути дворівневого членства в Русі. Отож, вони перетворили, Рух у партію, і він змалів удесятеро, без широкої громадської організації, яка забезпечила б широку громадську підтримку. А далі все покотилось тим шляхом, який привів аж до розколу в 1999 році, з його жахливим фіналом. Як результат: організація із величезними потенційними можливостями зійшла з перших ролей на політичній арені. Гадаю, ви погодитесь, і це не перебільшення – українська національна справа зазнала поразки.

- Оглядаючись назад, скажіть: у чому ж причина неспроможності об’єднатись націонал-демократам, як то кажуть, навіть перед розстрілом?

Трішки історії. Свого часу я пропонував “Нашій Україні” та лідерам 10 партій що входили у цей блок – створюймо конфедерацію політичних партій. Християнська партія у ній займатиметься своїм напрямом, селянська – своїм, молодіжна – своїм і т. д.  Партії, які вступають у цю конфедерацію, мали б обрати головний керуючий орган – політраду, рішення якої було б обов’язковим і вирішальним для всіх партій і їх членів. І це було сприйнято. Був лист “Нашої України” до лідерів партій за підписом Р.Безсмертного де схвалювалась ця ідея і навіть була призначена дата її реалізації. Але потім, коли політраду Нашої України очолив  В.Балога, він заявив, що це не потрібно. «Усі праві партії мусять розпуститися і тоді вступити до «Нашої України»,  в іншому випадку  ми їх знищимо! Буде тільки «Наша Україна»”, – це я особисто від нього почув. У результаті гора народила мишку – Балога створив іще одну партію, і на цьому вся консолідація скінчилася. В тому й проблема, що кожна спроба об’єднання партій закінчується створенням іщеоднієї партії – “найправильнішої”.

- Гаразд, тоді на яких базових засадах можливе нове об’єднання за сучасних політичних умов?

Блокові міжпартійні об’єднання показали свою нежиттєздатність. Так було з блоком «Наша Україна» (10 партій), так було з партійними об’єднаннями “Правиця»(4 партії), потім  – «Наша Україна-Народна самооборона»  розпалися і т. д. Приклади можна продовжувати. Я вважаю, що треба повертатись до федеративного принципу, за якого в процесі спільної роботи відбудуться злиття чи об’єднання партій. Мусимо визнати, що національно-патріотичні сили сьогодні не мають такого лідера, який був би здатний  об’єднати національно-патріотичні сили. На жаль, нема. Можливо, завтра він з’явиться, виникне із цього конгломерату партій, сил, лідерів.

Тому УНР пропонує створити із представників  партій національно-патріотичного спрямування постійно діючий організаційний комітет, який принаймні зробив би перший крок – об’єднав зусилля партій при проведенні важливих громадсько-політичних заходів як от: відзначення важливих історичних дат, вшанування визначних українців, протидії антиукраїнським діям влади, проведення державотворчих, консолідуючих  заходів як, наприклад, «Схід-Захід разом» тощо. Ось що може послужити підвалинами для міжпартійного  порозуміння. Звичайно, не можна зробити все і одразу, але найповноводніша ріка починається з маленьких струмочків і джерелець. Така позиція Української Народної Ради.

- І цю роботу ви уже розпочали…

Коли було відзначення Дня Військово-морського флоту України в Севастополі, ми – єдина організація, яка спромоглася привезти туди представників з 14 областей. Відбувся автопробіг по Севастополю з національними прапорами. Делегації побували на українських військових кораблях, вручили їх капітанам державні прапори, команді – укомплектовані бібліотечки патріотичних книг, матросам – подарунки. Відвідали український ліцей в Севастополі  і українську школу – в Бахчисараї і теж подарували бібліотечки.

Ще одна акція, яку ми провели – це вшанування пам’яті учасників 2-го Зимового походу армії УНР, які  були розстріляні в селі Базар на Житомирщині. Завдяки УНРаді змогли виїхати із Києва на чотирьох автобусах представники різних партій і громадських організацій, у тому числі і «Просвіти». Заздалегідь умовились, що їдемо на це святе для кожного свідомого українця місце, відкинувши геть партійні амбіції і суперництво, без партійних прапорів. Але протрималась домовленість рівно півгодини. Спершу з’явилася «Свобода» з своїми знаменами, а за ними і решта підняли партійні прапори.

-         Як триває процес перемовин? Що сьогодні пропонує потенційним учасникам Українська Народна Рада?

Нещодавно ми мали розмову з представниками десяти партій.  Але тепер партії, особливо лідери парламентських партій, не відчувають потреби в такій площадці для дискусії, якою є УНР. Опосередковано вони декларують: ми є парламентська партія…   А ви хто такі? При цьому забувають, що все тече, все міняється. Мені здається, що це люди вчорашньої політики. У них інша площадка домовленостей – кулуари Верховної Ради. Ось вам приклад партійного егоїзму.

Отож, УНРаді треба переконати в доцільності проведення спільних політичних заходів усіх, хто не втратив сьогодні здорового глузду і бачить, не тільки те, що відбувається в політикумі сьогодні, але й  тенденції і обставини що будуть завтра.

– Який наступний громадський захід УНРади?

До України приїжджає на запрошення УНР Вітаутас Ландсбергіс (перший президент Литви, депутат Європарламенту, один із засновників Саюдісу). УНРада проведе з ним зустріч. Нам буде про що поговорити і домовитись про відновлення тієї співпраці яку мали колись Рух і Саюдіс вже у виконанні Народної Ради.

5 березня – відзначення загибелі головного командуючого УПА Р.Шухевича, далі роковини Шевченка, в квітні… перелік  заходів ми затвердили.

 

Час летить, ситуація міняється мало не щодня. Стара гвардія – це чудово. Але справа стократ може виграти, якщо поєднати досвід з енергією. Може треба шукати, виховувати, готувати інших людей, незашорених, молодих, освічених, енергійних, безперечних – лідерів з числа молоді?

Виховання молодіжних лідерів потребує значних коштів, зусиль і часу. Це  наша давня дилема: чого бідний, бо дурний; чом дурний, бо бідний. Наведу приклад. Республіканська християнська партія, яку я очолюю, впродовж шести років, щоліта, організовувала молодіжні таборування в Карпатах. Туди ми запрошували 50-80 молодих людей із різних областей України на вишкіл молодіжних лідерів. Ми готували відповідні навчальні програми: як підготувати збори, як виступати на мітингу, перемагати на виборах, влаштовували ділові ігри. Я вмію це роботи, і ми цю програму вишколили ідеально. І знаєте, чому ми її свідомо згорнули? Бо її результат був такий: не більше п’яти-шести відсотків із тих які проходили вишкіл, бажали очолити партійні організації, брали участь у виборах. А ставали лідерами і того менше. Більшість учасників просто, скориставшись коштами партії, приїжджали  в Карпати відпочити, відвідати цікаві місця, сяк-так відбули вишкіл і далі сказали: дякуємо! Це було фантастично! Ми цього ніколи не забудемо. І ті дев’яносто п’ять з сотні ніколи не пішли в політику. Звісно, для них персонально наш вишкіл не пройшов даремно, вплинув на формування їх світогляду і таке інше. До речі, я ніколи не забуду такого випадку. Ми їдемо в потязі із Києва з групою молоді на вишкіл. У вагоні під гітару вони співають «Дорогая моя столица, дорогая моя Москва». Виявляється, вони інших пісень й не знали для співу під гітару. Ми тоді провели конкурс кращої повстанської пісні. Перший приз для переможців був кошик з полуницями. Роздали співаники, ноти, гітари. І вже коли поверталися з таборування додому, із сусідніх вагонів приходили здивовані пасажири, бо думали, що це повстанча боївка їде. Молодь вже знала і співала патріотичні повстанчі пісні, українську естраду. Тобто результат позитивний був, але не такий як задумувалось.

В партійні структури молодь нажаль не поспішає. Ті ж, які приходять, хочуть все і одразу. Кожному кортить одразу стати депутатом за списком партії. Займатись копіткою працею над формуванням національної свідомості, утвердженням християнських моральних цінностей, розповсюджувати листівки, газети, працювати з виборцями – це обтяжливо. Чи то за браком політичного і життєвого досвіду, чи внаслідок негативних прикладів (що у Верховній Раді сидять “кнопкодави” з купленими дипломами про вищу освіту, пацани з накачаними біцепсами, то що, ми хіба гірші?) уявлення про владу у них спрощене.

-         Тобто нині молодіжної програми у вас нема…

Нажаль такої як потрібно немає. Є невелика програма УНР «Схід і Захід разом». Ми спромоглася двічі на рік дітей з Донбасу, Вугледара відправити на Різдвяні свята, та на Великдень в Тернопільську область до гостинних тамтешніх родин. Але це ж крапля в морі на понад сорокамільйонне населення України. Взагалі-то це мусіла б робити влада за програмою міжобласної співпраці,  встановлення дружніх зв’язків між школами, вузами тощо. Але на практиці бачимо – у владних сил: регіоналів, комуністів, литвинівців на думці зовсім інше – як на протиріччях і зіштовхуванні лобами людей із різних регіонів України підняти, завдяки цьому свій рейтинг, імідж. Час від часу кидають у народ якусь кістку, і цим підкуповують своїх виборців. Тому стирати відмінності – економічні, політичні, культурні, мовні між Сходом і Заходом для них смерті подібно. А хто ж працюватиме проти себе?

-         Але ж працювати все одно треба. Як казав колись Євген Чикаленко: з собачого обов’язку. Політики приходять і зникають, переважна частина у безвість, а народові, українському народові, треба жити на цій прабатьківській землі. Іншої у нас нема…

Погоджуюсь. Більше двадцяти років я працюю в політиці не з “собачого”, а патріотичного обов’язку. Свій політичний шлях починав ще з Товариства української мови, делегатом Установчого з’їзду якого був у 1988 році. Не згадуватиму зараз про діяльність у Народному Русі, поки він був громадською організацією – організацію ланцюга  Злуки, інших заходів,  депутатську роботу у 3-х скликаннях Верховної Ради. Скажу тільки те, чим найбільше пишаюсь – своїми книгами. Останнім часом їх вийшло чотири. “Тільки рухом життя і обіймеш”, “Ключ від вершини”, “Забутий заповіт борцям за Україну”, “Й бурею битва гриміла”. Найбільший успіх має «Бурею битва гриміла» – про долю кримчанина, росіянина, якого 16-річним підлітком німці вивозили на примусові роботи до фашистської Німеччини, а у Дубно його звільнив підрозділ УПА. Він, завдяки випадку, став бійцем УПА, ад’ютантом дуже відомого командира Юрка (Юрія Чуйковського). Як упівець у складені куреня він брав участь в боях проти німецько-фашистських військ, польської Армії Крайової, власовців, совітських партизанів… У цій історії вражає те, що хлопець залишився одим-єдиним живим із півтисячного Дубенського куреня УПА. Його прізвище Володимир Черемошенцев, він і досі живе в Бахчисараї. Цю книжку ми переклали російською, видали п’ятитисячним накладом і поширювали в школах Криму, Донбасу, Луганщини. Попри божевільну пропаганду ворогів української незалежності, люди мусять знати справжню історію боротьби за Українську державу. І ми робитимемо все, щоб правда торувала собі дорогу до кожного українця.