Новини

 Республіканська Християнська партія  (заснована   політв’язнями  комуністичного окупаційного режиму – Михайлом і Богданом Горинями, Миколою Руденком, Василем Овсієнком та іншими політв’язнями й українськими патріотами, які в умовах московської окупації  України та тоталітарної  комуністичної диктатури  боролись з імпер-шовіністичним режимом за права  української нації мати  незалежну державу), завжди послідовно  відстоювала  і підтримувала діяльність в Україні   незалежних засобів інформації, а також права громадян на свободу слова та інші демократичні цінності. Завдяки борцям за Свободу й Незалежність  України ці принципи були здійснені у серпні 1991 р.  із проголошенням Верховною Радою  Акту про Незалежність України та звільненням від комуністичної диктатури.  Ці принципи знайшли своє відображення як у партійній програмі РХП так і у практичних діях партії на благо України, адже лідери  РХП були учасниками написання  та прийняття у червні 1996 року  Конституції  України.

Детальніше


 Президент Литви нагородив групу українців – захисників Вільнюса 1991 року.
Президент Литви Гітанас Науседа з нагоди Дня захисників свободи вручив пам’ятні медалі групі активістів, які обороняли незалежну Литовську Республіку під час російської агресії 1991 року.

Детальніше


 У неділю, 8-го червня 2019р., відбувся  14-й з’їзд Республіканської Християнської партії – яка була заснована  політв’язнями :Михайлом Горинем, Миколою Руденком, Василем Овсієнком та іншими. Зїзд  привітав  Віталій Кононов, лідер патії Зелених із якою  РХП єднають давні дружні стосунки.  Голова РХП  Микола Поровський виступив із  доповіддю «Про ситуацію в Україні після президентських виборів та завдання РХП в руслі позачергових виборів Парламенту»...

Детальніше


Шановний пане Президенте України
      Центральний Провід Республіканської Християнської Партії – заснованої політв’язнями комуністичного режиму , із обуренням констатує що Вами із нагоди Дня юриста, нагороджено  суддю апеляційного суду міста Києва у відставці Григорія Зубця орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня з формулюванням: "За вагомий особистий внесок у розбудову правової держави, забезпечення захисту конституційних прав і свобод громадян, багаторічну плідну працю та високий професіоналізм". 
    Це не відповідає дійсності тому що  що у березні 1984 року заступник голови Київського міського суду Григорій Зубець головував на засіданні, під час якого засудив  відомого дисидента і борця за волю України  Валерія Марченка до десяти років таборів особливого режиму і п’яти років заслання, що для хворого В. Марченка було (і таки виявилося) смертним вироком.
 

 

Детальніше


Виступ на телеканалі "Чесно" Голови РХП Поровського М.І.

Картинки по запросу Микола Поровський

Детельніше за посиланням

www.youtube.com/watch 

Детальніше



ПАМ΄ЯТІ ЖЕРТВ ВЕЛИКОГО ТЕРОРУ



 Нагадуємо суспільству, що 5 серпня 1937 року за наказом НКВД СРСР № 00447 вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 “Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю совєцьку епоху «чистка» суспільства від елементів, які не годилися для будівництва комунізму. Її теоретично обґрунтував новий нарком НКВД Ніколай Єжов і зредаґував сам Сталін.

ЦК ВКП(б) запропонував подати в ЦК склади позасудових органів – «трійок», а також кількість осіб, що підлягають розстрілу та висланню.

У кожну республіку, область, район спускалися ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення, співвідношення 3 до 1). “Знизу” полетіли звіти про перевиконання лімітів, розгорнулося соціалістичне змагання за їх перевиконання, прохання й вимоги збільшити їх, особливо за І категорією, висувалися “зустрічні плани”. Так, нарком внутрішніх справ УРСР Ізраїль Мойсеєвич Леплевський тричі звертався за таким збільшенням. Призначений після його розстрілу в січні 1938 року в.о. наркома Александр Успенський – двічі. І Москва їх задовольняла.

Дія “трійок” поширювалася на всі категорії населення. Під репресії потрапили “куркулі“, “кримінальники”, “контрреволюціонери” різних відтінків, “повстанці”, “церковники”, “шпигуни”, “троцькісти”, “диверсанти”, “шкідники”, “буржуазні націоналісти”, тобто й українська інтеліґенція, яка, за визначенням Сталіна, „не заслуговувала довір'я”. Безперечно, репресії зачепили всі народи, що мали нещастя залишитися в російській імперії під новою назвою СССР. Та все ж чи не найбільше постраждав український народ, бо він, з його глибокою релігійністю, волелюбність, потягом до самостійного господарювання, увесь не годився для будівництва комунізму і його слід було замінити нововиведеним «совєтскім народом»...

«Трійки” поєднували в собі слідство, обвинувачення, суд і виконавця вироків. На все слідство відводилося 10 діб. Участь захисника, прокурора, а часом і самого звинуваченого, оскарження вироку та клопотання про помилування не передбачалися, а вирок виконувався негайно після його винесення. Цілком у дусі настанови творця радянської держави В.І.Леніна, який учив: “Будьте зразково нещадними... Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини” (В.И. Ленин, ПСС, Москва, Политиздат, 1981 г., т. 50, с. 165). І відповідно до настанови «любимца партии и народа» С.М. Кірова, який учив «Карати по-справжньому, щоб на тому світі був помітний приріст населення, завдяки діяльності нашого ГПУ» (Промова з нагоди 15-річчя ГПУ, цит. за кн.: Сергій Шевченко. Архіпелаг особливого призначення. – К.: Фенікс, 2006. – С. 21.)

На виконання згаданої Постанови «чистка» відбулася і в концтаборах. Так, начальник Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН) Іван Апетер одержав наказ скласти список на розстріл 1825 в'язнів. Одна група, 507 в'язнів, була розстріляна під Леніґрадом 8 грудня 1937 року, 200 (насправді 198) – на Соловках 14 лютого 1938 року. Доля так званого «Соловецького етапу» (1111 осіб) стала відомою щойно в 1997 році: капітан Матвєєв з помічниками розстріляв його 27 жовтня, 1, 2 , 3 і 4 листопада в урочищі Сандармох на півдні Карелії. Серед 290 українців – Микола Зеров, Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер΄ян Підмогильний, троє Крушельницьких… 

1937 рік – це гігантський масштаб репресій, що охопили всі реґіони й усі без винятку верстви суспільства, від найвищого керівництва країни до далеких від політики селян і робітників. Це колосальні фальсифікації звинувачень. Це безпрецедентна плановість терористичних «спецоперацій»: «чистки» не міг уникнути ніхто. За 15 місяців кампанії за політичними звинуваченнями в СССР було заарештовано більше 1,7 млн. (одного мільйона семисот тисяч!) осіб. А разом із жертвами депортацій і засудженими так званими «соціально шкідливими елементами» кількість репресованих перевищує два мільйони (Тези Міжнародного товариства „Меморіал”, 2007). Усього під час Великого Терору до розстрілу з політичних мотивів були приречені 681.692 (шістсот вісімдесят одна тисяча шістсот дев`яносто дві!) особи. (Борис Соколов. Наркомы страха. Ягода. Ежов. Берия. Абакумов. – М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2001. – С. 130).

«Чистка» тривала понад 15 місяців і була офіційно припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча репресії тривали й далі.

Її результат – девальвація цінності людського життя і свободи, зруйнування громадянського суспільства – громадських і політичних організацій, громад, церков, навіть сім`ї. Кожна людина залишалася сам-на-сам з молохом терористичної держави.

Кількість жертв репресій, депортацій і голоду в Україні за часи совєцької влади не піддається підрахунку. Це приблизно третина українського народу. Американський дослідник української трагедії Джеймс Мейс писав, що нинішня Україна – це соціологічно випалена земля. Нинішній період історії України він визначав як “постгеноцидний”. На його думку, процесу інтелектуального і морального занепаду українського суспільства та подальшого російщення не змогло зупинити навіть проголошення незалежности.

Усі наші сучасні біди – це наслідок сатанинської селекції, під час якої була фізично знищена найкраща частина українського народу, а решта – деморалізована.

Починаючи з 2007 року річниця початку Великого Терору (5 серпня) і день пам`яті Соловецького етапу (27 жовтня) відзначалися в Україні на державному рівні. Адже 21 травня 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ № 431/2007 «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937–1938 років». Цей Указ, зокрема, покладав на Український Інститут національної пам`яті обов`язок щороку споряджати на початку серпня експедицію в урочище Сандармох та на Соловецькі острови. 2011 року новий директор Інституту комуніст Солдатенко радо умив руки від цієї справи, бо новий Президент Янукович перепрофілював Інститут з центрального органу виконавчої влади на звичайний науково-дослідний інститут. Однак голові Київського товариства політв΄язнів Григорію Куценку вдалося торік домовитися з Міністерством культури про спорядження експедиції. Сього ж року експедиція поїхала коштом добродіїв (спонсорів)... Отже, 75-а річниця Великого Терору – це вже не державна справа. Бо владарюють в Україні ідейні та фізичні нащадки організаторів і виконавців Великого Терору.

Чуємо з Інтернету, що на кордоні з Білоруссю в Новій Гуті (це одночасно й кордон з Росією), прикордонники зсадили з автобуса Сергія Шевченка – дослідника репресій, автора кількох книжок про Соловки й Сандармох. Так діє слово президента, а нині прем΄єра Медведєва від 9.07.2010 р. про взаємне з Україною скасування «чорних списків» на в΄їзд-виїзд.

Сподіваємося, що решта української експедиції, у складі якої нащадки загиблих, колишні політв`язні, дослідники, журналісти, священик, таки доберуться до пам΄ятника в Сандармосі з написом «Убієнним синам України» і 5 серпня разом з паломниками з кількох країн проведуть жалобний мітинґ і панахиду. А 7 серпня візьмуть участь у Днях пам`яті жертв Великого Терору на Соловецьких островах.

Василь Овсієнко, у минулому політв’язень, учасник паломництва на Соловки 1999 – 2005 рр.